Риторика. Усний виступ з промовою.

Поняття про риторику. Техніка підготовки ораторського виступу.

  Здавна відомо, що найповніше особисті якості людини виявляються в процесі її мовлення. «Заговори, щоб я тебе побачив», - пропонував незнайомцеві Сократ, який вважав, що найважливішим у людини є не її зовнішність, а духовна сутність. Аналогічна мораль сформувалася і в народі: «По одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Риторика – наука, що 1) навчає правил переконувати інших; 2) наука красномовства.

  Зародилась та розвинулася ця наука в Афінах – колисці давньогрецької демократії. Тоді від уміння переконливо говорити і доводити думки залежали успіх, добробут, слава афінян. Саме тому риторика тоді цінувалася греками понад усі науки та професії. У ті часи філософи-софісти проводили весь час у бесідах.

   У великій пошані була риторика і в стародавньому Римі. Уславили це мистецтво оратори Цицерон та Квінтіліан.

  У середні віки, в епоху відродження і пізніше мистецтво красномовства посіло почесне місце серед навчальних дисциплін в суді, богослов’ї, в політиці.

  Яскраві зразки ораторського мистецтва в нашій національній культурі явили митрополит Іларіон в «Слові про закон і Благодать», невідомий автор «Золотого слова Святослава» «Слово про похід Ігорів»), Володимир Мономах у «Повчанні дітям своїм», Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький у численних полемічних творах, Феофан Прокопович у своїй «Риториці», Г. Сковорода, І.Франко, В. Винниченко, О. Довженко, О. Гончар та ін.

  Нині, в сучасних складних соціально-політичних умовах, вміння переконливо говорити набуває особливого значення, оскільки від нього залежить вибір правильних рішень у законодавстві, у бізнесі, у виробництві, в суді, в освіті, в політиці, в банківській сфері – там, де все залежить від чіткості, доказовості пропонованого способу подолання суперечності.

  Сучасна людина проводить в усному спілкуванні 65 % свого робочого часу (2,5 роки за життя). Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Близько 50 % інформації втрачається при передачі. Причина – невміння донести до співрозмовника повідомлення, небажання слухати.

 Як зробити мовлення ефективним? «Говори, аби я міг пізнати тебе», - вимагав Сократ. «Якщо хочеш стати добрим оратором, стань спочатку доброю людиною», - радив Квінті ліан. Ось кілька властивостей, що надають мовленню особливої енергетики: артистизм, упевненість, дружелюбність, щирість, зацікавленість. У діловому мовленні цінується також експресія і тональна варіативність мовлення.

 У діловій комунікації максимального успіху досягає той, хто користується інструментами збудження емоцій і почуттів. У діловому спілкуванні важливо пам’ятати про енергетику, що створює людське мовлення, його експресивність, тональність, варіативність. Співрозмовникові імпонує, коли партнер не метушиться і вимовляє фрази впевнено і виразно, виражаючи цим свою позицію в правильності висловлювань (див. матеріал для самостійної роботи)

    Підготовка до будь-якого ораторському монологу починається з визначення його теми і мети.

   Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступи має бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу.  Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно " розшифровувати " пункт порядку денного " Різне " , " Про різне " - людина матиме можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова  та інші..

   Приступаючи до розробки тексту, необхідно визначити мету виступу. Промовець повинен чітко уявляти, на яку реакцію він розраховує. Основна мета публічного монологу – повідомлення, вплив. Важливим фактом в процесі підготовки промови є постановка надзавдання і завдань, які допоможуть втілити їх .Оратор може поставити завдання інформувати слухачів, дати певні відомості.

Оцінка аудиторії та обстановки.

   Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії, заздалегідь налаштуватися на своїх слухачів, зважаючи на такі чинники: освітній рівень, напрям освіти (гуманітарний, технічний), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до цієї теми і до оратора.

   Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів тощо). Чим однорідніше аудиторія, тим  більш однакова реакція на виступ.

  Знання своїх слухачів, " прицільна " підготовка промови набувають особливого значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.

  Слід дізнатися, в якій обстановці проходитиме виступ – у залі, в кабінеті, чи є там кафедра, стіл, мікрофон .

  Кафедра допомагає акцентувати увагу на ораторові, за нею треба розміститися вільно, невимушено, встановивши і намагаючись зберігати постійно відстань 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.

   Важливе значення має і розміщення слухачів відносно аудиторії.

Підбір матеріалу. Упорядкування тексту.

 Наступний крок  докомунікативного етапу - " кодування " - складання тексту - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а кілька. Джерела матеріалу поділяються на групи:

1. Безпосередні - матеріал, видобуте автором  з життя шляхом спостережень, власного досвіду:

. знання, практика; . безпосередні особисті контакти, розмови, інтерв’ю; . уявне створення нових картин, образів, проектів з урахуванням минулого досвіду із елементами творчості.

2. Опосередковані:

. а) офіційні документи; . б) наукова і науково - популярна література; . в) художня література;. г) статті газет і журналів; . д) передачі радіо та телебачення; . е) довідкова література: енциклопедії, словники;

. ж) результати соціологічних опитувань;

  Слід пам'ятати, що " живий " досвід добре сприймається слухачами, він переконливий і в нього вірять.

 Матеріал публічного виступу  може бути теоретичним і фактичним . Насиченість промови  тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести думку та переконати слухачів. Матеріал виступу має бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.

 Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає,  редагує текст.

  Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати слід на окремих аркушах, на одному боці. Досвідчений оратор може обмежитися упорядкуванням тез, конспекту чи розгорнутого плану виступу.

  Репетиція є проголошення тексту подумки або вголос, краще це робити перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, де ви почуваєтеся легко і зручно, і треба постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що насуваються на лоб; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Практика показує, що на хвилину виступу доводиться 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ старанно розроблено, то момент зустрічі зі слухачами промовець почувається впевнено. Як стверджують досвідчені оратори, невидима нікому праця – основа впевненості лектора. Розмір його хвилювання зворотньо  пропорційна витраченому труду.

  У процесі логічно правильних, доказових міркувань, з неминучістю досягається визначеність, ясність, несуперечність і обгрунтованість висновків.

  Щоб мова оратора була правильною і доказовою, йому треба знати й систематично спиратися на основні логічні закони.

  Закон достатніх підстав. Сутність цього полягає в цьому, що кожна правильна думка має бути обґрунтована іншими думками (аргументами, твердженнями), істинність яких перевірено практикою.

  Взагалі ораторові  в усьому слід дотримуватися правила: практика - найвищий критерій істини!

  Закон тотожності. Суть закону тотожності в тому, що кожна думка в процесі окремо взятого міркування зберігає один і той самий певний зміст, хоч би скільки вона не повторювалася. Закон тотожності слід особливо враховувати за умов спору, дискусії, під час використання недостатньо чітко визначених понять.

  Закон винятку третього. Цей Закон формується так: дві  думки суперечать  одному й тому самому предмету,  одне з них істиною є, інше помилкове, і третього просто немає. Сутність цього буде зрозумілою, якщо сказати, що не можна бути одночасно згоден із двома протилежними твердженнями.

  У процесі логічного обгрунтування, доказового судження велику роль відіграє добір фактів, прикладів. Важливо, щоб факти, приклади були досить типові, переконливі, розкривали явища системно і всебічно.

 Наприкінці оратор підбиває підсумки, коротко повторює ключові думки свого виступу,  викладає головну ідею виступу і навіть може закликати слухачів до конкретних дій з її реалізації.

Проголошення промови.

Існує три способи проголошення промови:

. Читання тексту;

. Відтворення з пам'яті з читанням окремих фрагментів (спираючись на текст);

. Вільна імпровізація (експромт).

 Виголошують без  тексту  дипломатичні, урочисті промови, доповіді і співдоповіді офіційного змісту.

 Інші види, зазвичай, вимовляють спираючись на письмову основу. Достатньо спрямувати погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібні цифру тощо. Такий виступ справляє враження вільного володіння матеріалом, дає можливість ораторові впевнено спілкуватися зі слухачами.

  Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. У цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки з урахуванням великих знань, володіння риторичними навичками.

  Майже завжди при публічному виступі ораторові необхідно відстоювати свою думку перед опонентами. При цьому потрібно не виправдовуватися, а звинувачувати; не пояснювати, а декларувати; чути опонента якомога найвигідніше. При спростуванні чужої ідеї треба говорити коротко, не забувати про інтонаційну гаму. Розгромленого опонента необхідно дотискати протягом усієї  дискусії. Свою ідею потрібно повторювати якомога частіше , щоб вона відклалася у підсвідомості слухачів.

  Після виступу промовець часто відповідає на питання слухачів, полемізує із ними. Така форма спілкування вимагає від оратора швидкої реакції, володіння гумором. Відповідь промовця призначається як запитувачу, так і присутнім.

  Методика ораторського мистецтва рекомендує не поспішати з відповіддю, а спочатку переконатися, що питання правильно зрозуміле; відповідати лаконічно, зрозуміло і змістовно, не давати необгрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал тим, хто хоче отримати більш докладний обгрунтування ваших  міркувань.

Посткомунікативний.

Аналіз ораторської промови.

  Після ораторського виступу необхідний аналіз. Насамперед для здобуття права знайти, виділити й врахувати надалі недоліки.

 Культура проголошення промови перед аудиторією.

  Успіх публічного виступу оратора великою мірою залежить від культури мовлення, його багатства, ясності, точності, інформаційної насиченості.

   Мовні штампи, канцеляризми, помилки в наголошенні й вимові, багатослівність, демагогія, тавтологія, фразеологічні повтори, інтонаційна одноманітність - ось  неповний перелік помилок, які трапляються в публічних виступах сучасних ділових людей.      Коротко схарактеризуймо їх.

  Штампи в мовленні - це лексично неповноцінні слова, висловлювання, їх іноді справедливо називають " замусолені, заяложені висловлювання " . Вони мало  додають до того, що хоче сказати оратор, але дуже перевантажують його мовлення. До мовних штампів можна зарахувати вислови типу " розгорнули роботу широким фронтом " , " нову методику узято на озброєння " тощо.

   Канцеляризми - мовні звороти й окреме слово, запозичені з канцелярсько-бюрократичного стилю спілкування, які позбавляють справжнє ділове спілкування його яскравості й образності. До таких виразів належать: " в звітний період " , " зафіксувати число оглядачів,»  " налагоджувати роботу " .

  Також мало чого спільного мають із мовною культурою вульгаризми - нелітературні й неправильні за граматичною формою слова, висловлювання: " заткнути ковтку " , " дати в лапу " , " пика " , " заткнися " .

 Жарґони - наприклад, слова-звороти, запозичені з кримінального світу: " кореш " (друг), " зав'язати " (рішуче покінчити), " пристебнути " (додати).

 Багатослівність і демагогія - це типове невміння оратора сформулювати свої міркування лаконічно, короткий і ясно, це відступ від предмета промови, заміна точних і ясних формулювань загальними фразами.

 Слова-паразиты - типова хвороба багатьох ораторів: " ця сама " , " ну ось " , " справді ", «значить».

  Серед типових помилок ораторської промови найбільше поширення набуло недотримання правильного вимови внаслідок помилкової розстановки наголосів в окремих словах.

Прийоми встановлення контакту з аудиторією

Лексико-синтаксичні прийоми.

 Найвищий вияв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Ця спільність виникає з урахуванням спільної мисленнєвої діяльності, подібних емоційних переживань. Як в прислів'ї, слово належить наполовину тому, хто це каже, і наполовину тому, хто слухає. Необхідно відчувати аудиторію й уміти коригувати своє мовлення залежно від  реакції на нього. Оратор повинен мати широке коло знань з багатьох питань,  уміти вести дискусію на кожну тему.

  Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на свої слова промовця, зовнішній вияв уваги у слухачів (їх поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, кивки головою, усмішки, сміх, оплески), " робоча " тиша в залі. Контакт - величина змінна. Він  можливий повний (з усією аудиторією) і неповний, стійкий і нестійкий у різні фрагменти проголошення промови..

 Хоч  би якою цікавою була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати з допомогою таких ораторських прийомів:

. Питально-відповідальний прийом. Оратор ставить і питання сам на них відповідає, висуває можливі  заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.

. Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє залучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати цим їх інтерес.

. Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: " Чому? " , що стимулює їх пізнавальну активність.

. Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, розмірковувати

. Покладання на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

. Показ практичної значимості інформації.

. Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

. Короткий відступ від теми дає можливість слухачам " відпочити " .

. Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до окремих фрагментів виступу (прийом " тихий голос " ).

. Прийом градації - наростання значеннєвої й емоційної значимості слова. Градація дозволяє посилити, надати їм емоційну промовистість фразі, сформульованій думці.

. Прийом інверсії - мовний зворот, який нібито розгортає звичний, загальноприйнятий хід думок та висловів на діаметрально протилежний.

. Прийом апеляції до власних думок.

Перелічені мовні засоби контакту допомагають подолати " бар'єр " , сприяють об'єднанню промовця  зі слухачами.

Поняття етики ділового спілкування.

   Об’єкт вивчення етики ділового спілкування - ділове спілкування, предмет - його моральний та психологічний аспекти, етичні та психологічні механізми. Етика ділового спілкування пов’язана з такими дисциплінами, як соціологія, психологія, філософія, а також з менеджментом та маркетингом.

  Етика -  наука про мораль, її розвиток, принципи, норми й роль у суспільстві, іншими словами, про правильне (і неправильне) у поведінці. Отже, етика - наука, а мораль - реальне явище, яке вона вивчає.

  Мораль -  форма суспільної свідомості, спрямована на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя.

    Психологія - наука про факти, закономірності та механізми психіки.

  Оскільки і етика, і психологія вивчають поведінку людей у взаємодії, у процесі їх спільної діяльності, то можна сказати, що етика ділового спілкування - дисципліна, що виникла на стику етики та психології.

Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії

   Саме через спілкування вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини.Менеджмент базується на розумінні ролі й знання механізмів спілкування. Це функція керівництва людьми. Менеджер, керівник витрачає на спілкування близько 80% робочого часу. Тому спілкування для них процес, що пов’язує всі основні види управління. Більшість зарубіжних підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху позитивного результату в їхній діяльності. Не результативне спілкування - одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Американський мільйонер Д. Рокфеллер стверджував, що спілкування з людьми - це товар, за який він готовий заплатити більше, ніж за щось інше.

  Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

-         комунікація, сприймання та передавання інформації;

-         взаємодія, взаємовплив, обмін думками, ідеями;

-         сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання самого себе та інших.

-           Отже, спілкування - це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження й об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату.

  Безумовно, без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті. Хто тривалий час живе один. Відомо, що найбільш тяжким покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

На роботі людина проводить більшу частину свого життя, а відтак їй приємніше працювати там, де панує взаємоповага й усі дотримуються етичних норм та правил етикету. У служ­бових стосунках доречною формою спілкування є звертання до всіх на "Ви". Вихований співробітник завжди пропустить жінку поперед себе, притримає перед нею двері. Якщо вони в однакових умовах, то чоловік не буде сідати, якщо жінка стоїть. У гардеробі чоловік допоможе жінці одягтися, хоч у службових умовах він цього може й не робити. Жінка на роботі також має дотримуватися певних правил (зокрема, на її столі мають бути лише речі, потрібні для роботи). Чепури­тися краще в спеціально встановленому місці, а не в кабінеті, Де знаходяться колеги, а тим більше клієнти.

Завершуючи розмову, бажано встати, спокійно попроща­тися. Доречно відзначити позитивні результати, що були до­сягнуті під час бесіди, виказати надію на продовження зустрі­чей. Щоб підкреслити особливу пошану до людини, варто зустріти її біля дверей, а після завершення розмови провести до дверей.

Перекладіть висловлювання українською  мовою.

Люби человечество сколько тебе угодно, но при этом не требуй взаимности.

Я знаю, что есть люди, ненавидящие ближнего своего, и я ненавижу таких людей.

Я  разговариваю сам с собой, потому что мене нравится иметь дело с избранным обществом

Очень трудно поверить, что человек говорит правду, если вы знаете, что на его месте вы бы соврали.

Никогда не говорите  о себе плохо. Это сделают ваши друзья.

Возможно, вы мало заботились бы о том, что думают о вас люди, если бы знали, насколько редко они это делают.

Чтобы развлечь  некоторых людей, нужно их просто выслушать!

Лесть - это искусство говорить человеку то же самое, что он о себе думает.

Жоден співрозмовник не став би вас слухати, якби не знав, що потім наступить його черга говорити

Ни один собеседник не стал бы вас слушать, если бы не знал, что потом настанет его черед говорить.

В будние дни мы не очень удачно используем свою нравственность. К воскресенью она всегда требует ремонта (М. Твен).

Мораль есть учение не о том, как мы должны сделать себя счастливыми, а о том, как мы должны стать достойными счастья ( И. Кант).

Нравственность человека видна в его отношении к слову (Л. Толстой).