Пряма та непряма мова.
Для студентів груп ОВ-21, БО-21, ОРА-22
В українській мові є три способи передачі чужої мови: пряма, непряма і невласне-пряма.
Пряма мова
Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням.
Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а — слова автора; П — пряма мова).
А: «П».
А: «П!»
А: «П?»
«П», — а.
«П!» — а.
«П?» — а.
«П,— а,— п».
«П? — а.— П!»
«П!— а,— П».
«П,— а.— П».
Пряма мова може стояти:
1. Після слів автора:
Про Івана Франка Максим Рильський сказав: «Як не міг Леонардо да Вінчі бути тільки живописцем або тільки скульптором, так не народжений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й талану спрямувати якимось одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків— але, зрештою, все зливається в світлу гармонію».
2. Перед словами автора:
«В умовах власної держави Довженко виріс би на світового генія», — сказав у своєму виступі на урочистому зібранні Євген Маланюк.
3. Перед словами автора і після них, отже, ніби розриватися словами автора:
«Життя мені всміхалося, — говорив Іван Франко, — а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце».
Пряма мова може оформлятися у виді діалогу, якщо передається розмова, суперечка двох осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кілька чи багато осіб:
–Хіба це горщик?! — вихваляє гончар якійсь молодиці своє череп’я. — В ньому більше дзвону й приварку, нід в іншій голові...
–Ось Варвара, що ніч обірвала, а день доточила! — вигукує маляр і показує жіноцтву молодісіньку веселооку в стрічках Варвару, що зовсім не схожа на святу.
–Чого ж твоя Варвара в стрічках? — підозріло допитується немолода жінка.
–Бо вона ще не дожила до ваших років. Їй теж хочеться подівувати...
–Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб.
–Ніяк не можу дешевше, — впирається статечний бондар з вусами Тараса Бульби. (Стельм.)
У драматичних творах діалоги й полілоги складають основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються імена персонажів:
Гаральд: Щоправда, є одна у мене шана, Я пам’ятав священний заповіт Зірвать тобі з могили Іоанна Тюльпан, лілею чи рожевий цвіт. Але пізнай, моя Єлизавето, Хай не сумує серце золоте: Немає квітів на труні поета. Один лиш терен дикий там росте.
Єлизавета: Така судьба усіх свівців чудових – Їх тернами увінчує життя...
Гаральд: Зате не в’яне цей вінок терновий, Для тебе я зірвав оце гілля І в золото оправив та рубіни.
(І. Кочерга)
Якщо немає можливості виділити ім’я чи назву дійової особи, то після них ставлять двокрапку:
Марія: Куди ви, дівчата? Галя: В бібліотеку.
Непряма мова
Чиюсь мову, передану не дослівно, називають непрямою. Вона передає лише загальний (основний) зміст, не зберігаючи індивідуальних рис мовлення. У порівнянні з прямою мовою непряма має свої граматичні ознаки:
1. Не є окремим висловленням чи реченням.
2. Як правило, входить у складне речення його підрядною частиною:
Марія Іванівна попередила, щоб я не запізнювався на уроки.
3. Приєднується до головного речення сполучниками чи, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай:
Передай Андрію, хай би зайшов під вечір. (А.Головко)
4. Може бути частиною простого речення:
Мати сказали припнути теля. (Г. Тютюнник)
5. Має інтонацію підрядності (підлеглості).
6. Характеризується наявністю особових займенників та дієслів.
Непряму мову можна перетворити у пряму, а пряму у непряму.
При заміні прямої мови на непряму змінюються особові форми дієслів та займенники з погляду того, хто вводить непряму мову у своє висловлення, а не з погляду автора прямої мови:
Батько сказав мені: «Принеси води з криниці». — Батько сказав, щоб я приніс води з криниці. Батько сказав мені принести води з криниці.
Батько сказав: «Петре, принеси води зкриниці». — Батько сказав Петру, щоб він приніс води з криниці. Батько сказав Петрові принести води з криниці.
Мама сказала: «Хочу побачити сестру».— Мама сказала, що вона хоче побачити сестру.
Мама сказала: «Як мені сумно! Хочу побачити сестру». — Мама сказала, що їй сумно, вона хоче побачити сестру.
Невласне-пряма мова
Цей вид мови зустрічається тільки у художній літературі, де з волі й естетичного задуму автора відбувається взаємопроникнення авторської і прямої мови:
Он йде Маланка. Мала, суха, чорна, у чистій сорочці, в старенькій світці. Андрій не бачить її обличчя, але знає, що у неї спущені додолу очі й затиснені губи. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце в церкві. Коло неї Гафійка. Наче молода щепа з панського саду. Андрій застав Маланку покірливу й ласкаву, як завжди по службі божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як у будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами. Поглядаючи скоса на щільно стулені жіночі вуста, він із побільшеною жвавістю скинув із себе свиту і розсівся на лаві, як пан. Га! Хіба він не господар у своїй хаті! Проте Андрій плекав надію, що все минеться і жінка не зачепить. (Коцюб.)
Завдання 1. Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки при прямій мові.
1.Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино промовив він раптом якимось дивним голосом ні до кого Все! Навіть наші серця (О. Гончар). 2. Життя в неволі нічого не варте відказав Максим краще смерть! (І. Франко) 3. Роби добро мені казала мати і чисту совість не віддай за шмати! (Д. Павличко). 4. Ніщо так не красить людину, як натхнення подумала Ярослава (О. Гончар). 5. Пам'ятаю, казала моя мати Цей світ як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде! (О.Довженко) 6. Я подумав тоді Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя (Гр. Тютюнник). 7. Чому звеліти власним почуттям Лишіться! не дозволено людині? (М. Рильський) 8. Яке го щастя дано людині заговорив знову Блаженко, заворожений картиною неосяжного світлого простору Отакий світ!... Скільком би вистачило!.. А що з того?.. Не вміє вона його спожити! (О. Гончар)
Завдання 2. Прочитайте. Замініть конструкції з прямою мовою складнопідрядними реченнями. Запишіть, поясніть, які зміни займенників відбуваються при цьому.
1. «Право на побачення треба заробити», — пояснив Борис Савович. 2. «Будеш старатись, будеш сумлінним — ніхто тебе в нас не покривдить», — обіцяла тим часом Ганна Остапівна. 3. «Чим же він цей авторитет здобув?» — запитала вчителька. 4. «А є такий закон, щоб лелек убивати?» — зненацька запитує хлопець, дивлячись у вічі Тритузному. 5. «А Марися Павлівна завзялась будь-що переінакшити людську природу», — іронізує Артур Пилипович. 6. «Намалюйте мені оцю ніч, — каже до Берестецького Марися Павлівна. — Настрій оцей, і нічну музику неба, і птахів отих, що їх нам не видно...» 7. «Нічого, Антоне Герасимовичу, духом не падайте, —сказав Комишанець, — все ж таки за вами друге місце! Срібло!» (О. Гончар)